Цивільне шахрайство в Україні: можливі засоби правового захисту в Україні та за кордоном

4 серпня 2021 року

Стаття опублікована в журналі The Ukrainian Journal of Business Law

ЗМІ практично щоденно висвітлюють історії про шахрайські схеми. Нещодавній випадок з біржової платформою Just2Trade, яка працювала за класичною “схемою Понзі”, лише підтверджує цю тенденцію. Крім того, українці й досі пам’ятають сумнозвісний випадок з фінансовою пірамідою B2B Jewelry, організатори якої ошукали 600 000 осіб на суму близько 250 мільйонів доларів США.

Ця коротка стаття, перша з серії, досліджує доступні засоби правового захисту згідно із українським та англійським правом у випадках, які можна назвати “шахрайством”. Основний фокус цієї статті – можливі засоби правового захисту. Крім того, особливі процесуальні аспекти цивільних позовів щодо шахрайства в Англії та Уельсі, пов’язані з постановами суду про арешт активів (у тому числі у всьому світі), наказами про розкриття інформації та іншими засобами правового захисту, вимагають особливої уваги. Вони часто є невід’ємною складовою частиною успішних міжнародних процедур щодо повернення активів, пов’язаних з Україною та Англією.

А – Українське право щодо шахрайства

В українському законодавстві не існує інституту цивільного шахрайства. Однак, стаття 190 Кримінального кодексу України визначає термін «шахрайство» як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Стаття 190 КК України визначає два шляхи заволодіння чужим майном: обман та зловживання довірою. Сюди входить, наприклад, незаконне отримання документів. Головною ж особливістю шахрайства, згідно статті 190, є те, що у момент вчинення протиправних дій, жертва шахраїв впевнена у законності вжитих заходів та добровільно віддає власне майно. Втім, ця добровільність є результатом обману, або ж зловживання довірою жертви.

Шахрайство шляхом обману – це повідомлення завідомо неправдивої інформації або замовчування важливих фактів з метою заволодіння чужим майном. Обман може здійснюватися у різних формах: усно, письмово або через підробку документів тощо. Водночас, зловживання довірою – це створення зловмисником довірчих, дружніх або близьких відносин з жертвою з метою використання таких відносин для заволодіння майном останньої.

Таким чином, в Україні фактично існує лише поняття «кримінального шахрайства», яке підлягає кримінальній відповідальності та розслідується органами досудового розслідування (зокрема, Національною поліцією, прокуратурою, Національним антикорупційним бюро та іншими правоохоронними органами). Це означає, що лише рішення суду в рамках кримінального провадження може усунути наслідки такого шахрайства. Покарання, як правило, передбачає штраф та/або позбавлення волі. Ці засоби правового захисту зазвичай не задовольняють інтереси жертв такого шахрайства, особливо в комерційному контексті.

У будь-якому випадку існує багато перешкод (нещодавно визначених Офісом Генерального прокуратура) для проведення ефективного та успішного розслідування кримінальних справ в Україні. Зокрема:

  1. Велика кількість органів правопорядку, які перебувають у постійному юрисдикційному конфлікті між собою;
  2. Відсутність чітких та ефективних, з точки зору часу, строків для розслідування кримінальних справ та кримінального судочинства; і
  3. Загальна відсутність вищої технічної або спеціальної освіти, необхідної для компетентного розслідування більшості справ про шахрайство в рядах рядових слідчих у місцевих органах Національної поліції.

У деяких випадках засобом правового захисту від вчинення кримінального шахрайства є відшкодування збитків або реституція / віндикація, однак успішне кримінальне розслідування і обвинувальний вирок не гарантують автоматичного відшкодування збитків потерпілим. Вимагати відшкодування збитків жертва злочину може двома способами, а саме:

  1. пред’явити цивільний позов у кримінальному провадженні за статтею 128 Кримінального процесуального кодексу України до підсудного; або
  2. подати окремий цивільний позов після обвинувального вироку (останнє буде вагомим доказом для розгляду питання на користь позивача, який може покладатися на результати кримінального розслідування в цивільному процесі).

Підводячи підсумок, можна сказати, що зазвичай справа про шахрайство розглядається в рамках кримінального судочинства в якості першого етапу, а (при наявності обвинувального вироку) в рамках цивільного судочинства – в якості можливого другого етапу. Такий судовий процес може тривати досить довго. Така затримка, як правило, є звичайним і майже неминучим явищем, і дає шахраям можливість позбутися активів, отриманих шахрайським шляхом, і, як наслідок, унеможливлює повернення активів. Крім того, кримінальна відповідальність за шахрайство передбачена законодавством України лише для фізичних осіб. Компанії та інші юридичні особи не можуть притягатися до кримінальної відповідальності за таке шахрайство. Це знову ж таки звужує коло потенційних засобів правового захисту, не в останню чергу, коли мова йде про складні холдингові структури та фіктивні компанії (зазвичай з помітним офшорним елементом в разі шахрайства на великі суми).

В – Англійське право щодо шахрайства

 Короткий огляд

Англійське право має інститут як цивільного, так і кримінального шахрайства.

Кримінальне шахрайство – це кримінальне правопорушення, яке переслідується державними органами влади, і це поняття схоже на українське визначення кримінального шахрайства. Відповідні правопорушення варіюються від звичайних крадіжок згідно із Законом “Про крадіжки” 1968 року до злочинів, пов’язаних з шахрайством згідно із Законом “Про шахрайство” 2006 року і правопорушень, пов’язаних з відмиванням грошей відповідно до спеціального законодавчого режиму.

Для цілей цієї статті більш цікавим є цивільне (або комерційне) шахрайство. Такі позови пред’являються потерпілим (потерпілими) шляхом приватних позовів у цивільних судах з вимогою про стягнення грошових коштів або (за наявності права власності) активів, які можна віднести до відповідного правопорушення.

Цивільне шахрайство не є підставою для пред’явлення позову. Натомість цей термін описує цілий ряд різних видів діяльності, в зв’язку з якими жертва шахрайства має підстави для подання позову. Конкретні види засобів правового захисту варіюється від відшкодування збитків за загальним правом (як правило, для економічних деліктів, обману чи незаконного збагачення) до диспозитивних процесуальних засобів захисту відповідно до встановлених законодавчих режимів (наприклад, відповідно до статті 423 Закону “Про неплатоспроможність” 1986 року, щодо операцій, які пов’язані з обманом кредиторів).

У тих випадках, коли мова йде про підстави для подання позовів за правом справедливості, такі, як порушення фідуціарних обов’язків, порушення довіреною особою своїх зобов’язань, отримання майна, завідомо відчуженого або умисне несумлінне пособництво в порушення фідуціарних обов’язків, типовими є засоби правового захисту, засновані на отриманні прибутку (такі, як повернення незаконно привласненого майна).

По суті, термін цивільне шахрайство – це загальний опис підстав для позову, що пов’язані з умисними (на відміну від необережних) діями. На відміну від цього, термін “шахрайство” в деяких контекстах обмежується таким визначенням як введення в оману в шахрайських цілях або делікт в формі обману. Наприклад, стаття 32 (1) (а) Закону «Про строки позовної давності» 1980 року допускає продовження строків позовної давності, що застосовуються в інших випадках, до дати коли стало відомо, що «позов заснований на шахрайстві зі сторони відповідача», і це було витлумачено як позов, заснований на обмані.

Ось короткий список можливих типових причин для подання позову:

  1. Обман або умисне введення в оману (делікт загального права);
  2. Змова з використанням незаконних засобів (делікт загального права);
  3. Завдання збитків незаконними засобами (делікт загального права);
  4. Порушення фідуціарних обов’язків (позов, заснований на праві справедливості);
  5. Порушення довіреною особою своїх зобов’язань (позов, заснований на праві справедливості);
  6. Умисне несумлінне пособництво в порушенні фідуціарних обов’язків (позов, заснований на праві справедливості);
  7. Реституційні причини позову (зокрема, незаконне збагачення);
  8. Засоби судового захисту відповідно до статті 423 Закону «Про неплатоспроможність» 1986 року;
  9. Незаконне присвоєння майна (делікт загального права).

Обман

Позов про цивільне шахрайство на підставі обману зазвичай можна розбити на такі елементи:

  1. X дає свідчення або пояснення Y;
  2. Х знає, що свідчення або пояснення є неправдивими, не вірить у їх достовірність або нерозважливо оцінює їх істинність;
  3. X передбачає, що Y покладатиметься на свідчення або пояснення, або розуміє, що Y, ймовірно, покладатиметься на вищевказані свідчення;
  4. Y зазнає втрат або збитків.

Основна перевага пред’явлення позову про правопорушення у формі обману (також відомого як шахрайське введення в оману) полягає в тому, що звичайні вимоги щодо доведення чіткого причинно-наслідкового зв’язку збитків і кількісної оцінки не застосовуються. Апеляційний суд Англії нещодавно розглядав це питання в справі Glossop Cartons and Print Ltd проти Contact (Print & Packaging) Ltd [2021] EWCA Civ 639 і підтвердив, що за замовчуванням (і надзвичайно простий) підхід полягає в присудженні відшкодування прямих збитків на основі фактичної вартості активів, придбаних на відповідну дату, за вирахуванням сплаченої ціни.

Змова з використанням незаконних засобів

 Найчастіше позови про цивільне шахрайстві в результаті змови – це змова з використанням незаконних засобів. Це правопорушення включає:

  1. Домовленість двох і більше осіб;
  2. Намір заподіяти шкоду іншій особі;
  3. Протизаконні засоби в основі дії (включаючи цивільні правопорушення і, отже, не обмежуються кримінальними діями); а також
  4. Заподіяння шкоди потерпілій стороні.

Для пред’явлення позову про цивільне шахрайство за змовою осіб необхідні переконливі докази. Найбільш складними елементами для доказів, як правило, є (1) намір заподіяти шкоду іншій особі (недостатньо лише довести, що шкода заподіяна передбачувано, при відсутності доказів того, що, дії були спрямовані проти потерпілої сторони) і (2) вчинення протиправних діянь.

Позови згідно Закону «Про неплатоспроможність»

 Відповідно до Закону «Про неплатоспроможність» 1986 року існує ряд встановлених законом підстав для пред’явлення позовів, що стосуються операцій із заниженою вартістю (розділ 238), шахрайських преференцій (розділ 239) та операцій, що стосуються обману кредиторів (розділ 423). У більшості випадків мова йде про ситуації, коли зареєстрована в Англії компанія бере участь у відповідній процедурі неплатоспроможності (включаючи управління, не пов’язане з ліквідацією) і, таким чином, відповідний доступ мають лише посадові особи, які займаються питаннями неспроможності. Це позбавляє жертв індивідуального контролю.

Винятком є стаття 423, на яку можуть безпосередньо посилатися окремі потерпілі або з дозволу англійського суду, або (якщо відповідна англійська компанія не бере участі в процесі банкрутства) без такого дозволу. Позови згідно розділу 423 зазвичай виникають в рамках складних судових розглядів по цивільному шахрайству і поверненню активів, що діють в різних юрисдикціях, поряд зі змовою і іншими позовами загального права або позовами, заснованими на праві справедливості.

 Доказування в позовах про шахрайство

Більш типові позови про порушення умов договору або, наприклад, відповідно до Закону «Про відповідальність за введення в оману» 1967 року легше обґрунтувати і довести вину, ніж позови про цивільне шахрайство, описані вище. При цьому, незважаючи на високий поріг доказовості, відповідний критерій доведення залишається звичайним цивільним «балансом ймовірностей». Цілком ймовірно, що цей стандарт легше виконати, ніж кримінально-правовий стандарт “поза всяким розумним сумнівом” (який аналогічний, як згідно англійського, так і українського кримінального права).

 Прикінцеві зауваження

Таким чином, концепція цивільно-правового шахрайства в англійському праві передбачає широкий спектр причин для пред’явлення позовів та шляхів повернення активів. Слід зазначити, що позивачі у багатьох гучних справах, які тривали в Англії, вичерпали національні засоби правового захисту і пред’являли позови щодо цивільного шахрайства поза межами своєї юрисдикції.

Яскраві приклади:

  • АТ «БТА Банк» проти Аблязова – позов казахського банку про незаконне привласнення більше 6 мільярдів доларів США його колишнім акціонером, що включає складні питання, що стосуються кількості постанов про арешт активів у усьому світі, який розглядався в Комерційному суді Лондона.
  • ПАТ «Татнєфть» проти Боголюбова – нещодавній позов в Комерційному суді на суму 300 мільйонів доларів США, що виник у зв’язку з постачанням сирої нафти для АТ «Укртатнафта» (відхилений після 12-тижневого судового розгляду);
  • «Приватбанк» проти Коломойського – позов вартістю 2 мільярди доларів США великого українського банку проти двох українських «олігархів», які постійно проживають у Швейцарії, результатом якого стало прийняття важливого рішення Апеляційним судом про накладення арешту на майно і
  • «АК Інвестмент Лімітед» проти «Киргиз Мобіл Тел Лімітед» – знакові судові спори, що виникли внаслідок шахрайських дій у Киргизстані, в кінцевому підсумку дійшли до розгляду Таємною радою в Лондоні з питань юрисдикції.

Загалом, концепція цивільного шахрайства в англійському праві пропонує корисну альтернативу не гнучкій моделі кримінального шахрайства в Україні. Українське право (поки) не передбачає своєчасних та ефективних засобів правового захисту. На відміну, англійське право розробляється таким чином, щоб вирішити низку цивільних справ проти фізичних та юридичних осіб у цьому контексті.

Оригінал публікації доступний за посиланням: http://www.ujbl.info/page.php?id=23