Регулювання для energy storage: електровелосипед, що вже є в четвертому енергопакеті ЄС

11 березня 2020 року

Інтерв’ю опубліковане на медіаресурсі Kosatka.Media

Системи накопичення та зберігання енергії (energy storage) з кожним роком удосконалюються і здешевлюються, що стимулює стрімке зростання попиту на них  у світі. 

Особливо актуальною ідея накопичення та зберігання енергії з її подальшим споживанням є і в Україні, де Об’єднана енергетична система (ОЕС) України є технологічно застарілою, та природньо, стикається з численними проблемами, у тому числі, при зростанні «зеленої» генерації, стає нестабільною, а отже, має негативний вплив на енергетичну безпеку країни в цілому.

ОЕС України проектувалась та найбільш активно будувалась у 70х роках минулого століття. Сонячна, вітрова та інші види генерації на відновлювальних джерелах енергії почали стрімко розвиватись в Україні близько 10 років тому. При цьому постійно зростає рівень електроспоживання домогосподарствами. Таким чином, маємо енергосистему, в якій одночасно використовуються і застарілі елементи, так і новітні технології. В результаті – в Україні більш яскраво виражаються небаланси генерація/споживання та інші системні проблеми, ніж в інших країнах, особливо в тих, де енергосистема децентралізована.

Одна з технологій, що дозволяє цю проблему, в якійсь мірі, вирішити це – системи зберігання енергії (energy storage). Ця технологія поступово наздоганяє за темпом зростання навіть «зелену» генерацію. Про перспективи її розвитку в Україні розповіла ексклюзивно для Kosatka.Media Керівниця практики енергетики юридичної фірми Hillmont Partners Тетяна Миленька.

– Тетяно, наскільки тема energy storage актуальна для бізнесу у світі і в Україні?

Статистичні дані, які доступні на сайті Міжнародної енергетичної агенції, свідчать про те, що бізнес зацікавлений інвестувати в акумулюючі потужності: сукупні інвестиції в energy storageу світі сягнули $4 мільярдів. Якщо порівнювати 2012 і 2018 роки, то відбулося зростання у 2-2,5 рази. Тому можна говорити про стрімкий ріст.

Саме в акумулюючі батареї найбільше інвестує Європейський Союз. Хоча, якщо брати загальну статистику за 2018 рік, видно, що найбільше інвестицій іде в розбудову іншої енергетичної інфраструктури (ліній електропередач тощо), нe в energy storage. Активно розвивають енергетичну інфраструктуру Китай, США, Індія.

Всім відомий тренд на здешевлення технологій, устаткування, що використовується у відновлюваній енергетиці. Дзеркально відбувається і здешевлення технологій для energy storage. Це пришвидшить розвиток, розбудову цих проектів, а також їх поширення.

Тому так, Україна відстала від впровадження законодавчої бази та інвестування в energy storage, але не настільки критично, як можна припустити.

Важливо зазначити, що встановлення нових генеруючих потужностей (в основному, це стосується та актуально для «зеленої» енергетики) вимагає інвестування не лише в генерацію як таку, а й у складні технології та інфраструктуру, у тому числі, в системи зберігання енергії. Проте впровадження нормативно-правового регулювання стосовно здійснення діяльності по проектуванню / будівництву / експлуатації / виведенні з експлуатації систем зберігання енергії, не вирішить проблему зношеності мереж. Питання модернізації мереж є одним з найбільш критичних питань в енергетичному секторі України, яке потребує нагального вирішення, адже близько 17% обладнання підстанцій та майже 67% ліній електропередач експлуатуються понад 40 років (згідно даних НЕК «Укренерго», вказаних у Плані розвитку системи передачі на 2020-2029 роки, що має бути затверджений НКРЕКП 13 березня).

Більше того, це питання є предметом обговорення вже доволі тривалий час і є надзвичайно важливим як для оператора системи передачі електроенергії НЕК «Укренерго» , так і для операторів систем розподілу – обленерго.

Генеруючі потужності ОЕС є базовими й такими, що не призначені для частих та швидких змін режимів роботи, а та частина з них, що може змінювати свої режими роботи (ТЕС), відпрацювала свій ресурс. Відповідно, ОЕС має недостатню гнучкість, яка підтримується, здебільшого, за рахунок ГЕС, ГАЕС та незначної кількості вугільних блоків ТЕС потужністю 150-300 МВт. З урахуванням цього, а також беручи до уваги динаміку розвитку «зеленої» генерації, впровадження energy storage є більш ніж актуальним. Загальна динаміка росту «зеленої» генерації в Україні добре видна на ось цих графіках (за даними НЕК «Укренерго»).

Структура встановленої потужності електростанцій ОЕС України:

Динаміка введення в експлуатацію об’єктів «зеленої» генерації:

 

На додачу до очевидної потреби збільшити технологічні потужності для балансування ОЕС, energy storages можуть потенційно вирішити проблему низької якості електричної енергії (з технологічної точки зору). З розвитком та поширенням високотехнологічного устаткування та техніки споживач об’єктивно потребує більш якісної електроенергії. Якщо говорити в масштабі країни, то навряд може йти мова про розміщення в Україні центрів високотехнологічного виробництва за відсутності безперебійного постачання електроенергії високої якості.

Таким чином, як бачите, стан мереж має вплив не лише на безпеку експлуатації ОЕС, а на економіку країни в цілому, а отже на кожного з нас. Системи energy storages цю проблему, звісно, не подолають, але зможуть локально вирішувати питання з балансуванням, та привернуть увагу більшого кола стейкхолдерів до проблематики.

– Чи потрібно у Європі отримувати ліцензію, щоб будувати energy storage?

У Директиві ЄС про спільні правила для внутрішнього ринку електроенергії 2019/944 від 5 червня 2019 року щонайменше прописаний принцип того, що не повинно бути подвійного регуляторного навантаження. Якщо є генерація, і суб’єкт господарювання, який нею володіє, добудовує energy storage, то він не повинен отримувати ще якийсь дозвіл, ліцензію тощо. Думаю, що схожий механізм може працювати і в нас.

Наприклад, у Німеччині, як у країни, яка йде в авангарді розробки законодавства у цій сфері, спершу до власників energy storage застосовувалось регулювання як до споживачів електроенергії. Це призвело до надмірного фіскального навантаження. І зараз в Німеччині напрацьовують відповідні законодавчі зміни. Нам варто зважити на досвід Німеччини і не допустити виникнення подвійного фіскального навантаження ще на етапі розробки регуляторної бази.

– Тетяно, Ви зауважили, що Німеччина активно працює над створенням законодавчої бази для energy storage. А яка країна в світі вже має найбільш релевантне законодавство у цій галузі енергетики?

Найбільш прогресивне законодавство має не окрема країна, а Європейський Союз. Наразі мова йде про Четвертий енергопакет ЄС, який складається з ряду документів, одним з найбільш цікавих в сенсі регулювання energy storage є Директива ЄС про спільні правила для внутрішнього ринку електроенергії 2019/944 від 5 червня 2019 року, в якій визначені термінологія, принципи, застосовані до energy storage тощо.

– А Україна якось імплементує ці документи в своє законодавство, чи хоча б в стратегічні плани?

Зазначу, що Україна поки не взяла на себе зобов’язання імплементувати Четвертий енергопакет. Проте деякі норми, закріплені Директивою ЄС про спільні правила для внутрішнього ринку електроенергії 2019/944 від 5 червня 2019 року, знайшли свою певну реалізацію в законопроектах, зареєстрованих у Верховній Раді. Це два законопроекти: № 2496 від 26.11.2019 та № 2582 від 12.12.2019.

Але давайте спочатку поглянемо що наразі є в законодавстві України стосовно energy storage. Стаття 5 Закону України «Про ринок електричної енергії» декларує, що державна політика в електроенергетиці спрямована на сприяння виробництву електричної енергії з альтернативних джерел енергії та розвитку розподіленої генерації і обладнання для акумулювання енергії. А в статті 11 Закону України «Про альтернативні джерела енергії» визначено, що експлуатація альтернативних джерел енергії на об’єктах альтернативної енергетики провадиться за умов, в тому числі, виконання технологічних вимог щодо виробництва, акумулювання, передачі, постачання та споживання енергії. Будь-які інші згадки про акумулювання / накопичення / зберігання електроенергії в законодавстві відсутні. Та й, як таке, регулювання діяльності по володінню, будівництву та експлуатації систем зберігання енергії в Україні фактично відсутнє. Додатково зазначу, що згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії» № 2712-VIII від 25 квітня 2019 року уряду було доручено до 22 листопада 2019 року розробити та подати до Верховної Ради законопроект про запровадження стимулюючих механізмів встановлення на електростанціях потужностей для акумуляції електричної енергії, чого не було зроблено. Чи підготує профільне міністерство такий законопроект та внесе Кабміну на розгляд, і якщо так, то в які строки, залишається відкритим питанням.

Кілька слів про «зелену» генерацію. Згідно з Рішенням Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства D/2012/04/MC-EnC від 18 жовтня 2012 Україна взяла на себе зобов’язання до 2020 року досягти рівня 11 % енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії в загальній структурі енергоспоживання країни. Ця індикативна ціль (11 %) також закріплена у Національному плані дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року.

Додатково відзначу, що в Україні затверджена і поки формально чинна Енергетична стратегія до 2035 року, яка, зокрема, передбачає, стале розширення використання всіх видів відновлюваної енергетики, яка, в свою чергу, має стати одним з інструментів гарантування енергетичної безпеки держави (зараз це, навіть, звучить іронічно). У коротко- та середньостроковому горизонті (до 2025 року) згаданий стратегічний документ прогнозує зростання частки відновлюваної енергетики до рівня 12% від ЗППЕ (загального первинного постачання енергії, що розраховується як сума виробництва (видобутку), імпорту, експорту, міжнародного бункерування суден та зміни запасів енергоресурсів у країні) та не менше 25% – до 2035 року (включаючи всі гідрогенеруючі потужності та термальну енергію). І всі ці показники, які в стратегічні документи закладені, ніяк не корелюють з тим, що за даними НЕК «Укренерго» ОЕС України у тому стані, в якому зараз перебуває, може додатково прийняти генеруючих потужностей, лишень, на 3 ГВт.

Особисто я скептично ставлюсь до таких стратегій, які приймаються на десятиліття, вчасно не оновлюються та в основному і не виконуються. Також не впевнена, що вони слугують «дороговказом» для законотворців чи регулятора.

В свою чергу, коли наші законотворці аналізують регулювання Європейського Союзу, вони, як мені вбачається, не завжди звертають увагу на преамбульну частину, яка є не суто формальною частиною – вступом, а містить, як правило, основоположні принципи та проголошує мету регулювання, на які, звісно, потрібно звертати особливу увагу. Примітно, що в Директиві ЄС про спільні правила для внутрішнього ринку електроенергії 2019/944 від 5 червня 2019 року визначена, у тому числі, така мета регулювання як зменшення енергоспоживання. Важливо, що її пропонується досягнути не шляхом скорочення промислового виробництва, а наприклад, через запровадження інновацій, використання новітніх технологій та енергосервісних послуг (механізми ЕСКО) тощо.

Анбандлінг, тобто відокремлення деяких функцій у вертикально-інтегрованих компаніях, що певним чином відбувся і в секторі електроенергетики і в газовому секторі, покращив наявні передумови для виникнення реальної конкуренції на різних ринках. Але у тих законопроектах по energy storage, що зараз зареєстровані у Верховній Раді, принцип анбандлінгу не реалізований в тій мірі, в якій він закладений у Директиві ЄС про спільні правила для внутрішнього ринку електроенергії 2019/944 від 5 червня 2019 року. Зокрема, хочу звернути особливу увагу на необхідність встановлення обмежень для оператора системи передачі і операторів систем розподілу по володінню, будівництву та експлуатації систем зберігання енергії (з певними чітко визначеними виключеннями).

Взагалі, згідно згаданої Директиви, надання послуг зі зберігання енергії в energy storage повинно базуватись на ринкових засадах в умовах існуючої конкуренції. Не повинно бути будь-якого перехресного субсидування між energy storage та функціями розподілу чи передачі електроенергії. Такі обмеження впроваджені у європейське законодавство аби не допустити спотворення конкуренції, зменшити ризик дискримінаційного ставлення до різних учасників ринку, забезпечити однаковий доступ до послуг energy storage усім учасникам ринку, та уможливити якомога ефективніше використання систем зберігання енергії поза системами розподілу і системою передачі електроенергії.

Щодо поточних законопроектів, то один з них № 2496 від 26.11.2019 за авторством народного депутата Максима Єфімова був йому повернутий на доопрацювання, таким чином, єдиним законопроектом на розгляді у Верховній Раді залишився законопроект № 2582 від 12.12.2019, поданий народним депутатом Юрієм Камельчуком. Але і цей законопроект потребує істотного доопрацювання.

– В чому полягає це доопрацювання?

В законопроекті повинні бути відображені основні принципи регулювання ЄС: технологічна нейтральність, принцип анбандлінгу (відокремлення функцій; в нашому випадку – це відокремлення функцій оператора систем зберігання енергії від функцій оператора системи розподілу і функцій оператора системи передачі), можливість недискримінаційного підключення операторів-власників energy storage, необтяжливе регуляторно-фіскальне навантаження, не кажучи вже про термінологію та дефініції, які мають узгоджуватись з тими, що містяться в згаданій Директиві.

Я маю досвід роботи в Секретаріаті Енергетичного Співтовариства та можу з впевненістю стверджувати, що питання анбандлінгу (відокремлення функцій) важливе, так само як і створення ринкових умов та унеможливлення спотворення конкуренції. Закріплений у поточній версії законопроекту обов’язок оператора системи накопичення енергії бути учасником балансуючого ринку та ринку допоміжних послуг («…оператор системи накопичення енергії зобов‘язаний брати участь у балансуючому ринку …, а також брати участь у ринку допоміжних послуг та надавати допоміжні послуги…») суперечить ринковим принципам, на яких базується європейське енергетичне законодавство, та повинен бути замінений саме на право брати участі у зазначених ринках.

В законі мають бути чітко окреслені випадки, коли оператор системи розподілу та оператор системи передачі може здійснювати діяльність по проектуванню / будівництву / експлуатації систем зберігання енергії. І звісно ж, такі обмеження не мають виражатись у величинах потужності систем накопичення, як це пропонується зараз. Натомість, я би запропонувала врахувати положення статей 36 «Володіння сховищами енергії операторами системи розподілу» та 54 «Володіння сховищами енергії операторами системи передачі» Директиви ЄС про спільні правила для внутрішнього ринку електроенергії 2019/944 від 5 червня 2019 року при доопрацюванні законопроекту.

Це, мабуть, найосновніше, проте, звісно, не єдине що потрібно відпрацювати у законопроекті.

До того ж, сам по собі, законопроект ще потребує висновків енергетичного регулятора (НКРЕКП) в частині можливості імплементації пропонованих норм на ринку електричної енергії, мають бути підготовлені фінансово-економічні розрахунки і обґрунтування щодо впливу на показники державного бюджету. Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради підготувало детальні зауваження до законопроекту №2582 від 12.12.2019, до яких теж варто дослухатись.

Варто звернути увагу і на досвід Німеччини на етапі нормопроектування аби уникнути ситуації, коли в силу застосовуваного законодавства оператори систем накопичення сплачуватимуть подвійний тариф: при споживанні енергії / її накопиченні, а потім при видачі її знову у мережу. У зв’язку з цим, певні зміни, вірогідно, повинні бути також внесені і в деякі підзаконні нормативно-правові акти: Кодекс системи передачі та Правила ринку.

– Ексголова НЕК «Укренерго» Всеволод Ковальчук неодноразово попереджав, що вже навесні українська енергосистема зазнає значних труднощів через різке зростання обсягів «зеленої» енергії. Чи встигнемо до цього часу розібратися з правовою стороною питання?

Так, у нас ситуація не дуже оптимістична: гострий дефіцит маневрових потужностей, який в перспективі до 2030 року наростає в умовах зниження частки базового навантаження та швидкого будівництва потужностей «зеленої» генерації без відповідного впровадження заходів з підтримки їх інтеграції в ОЕС. І це важливе питання, що потребує вирішення.

Попри відсутню законодавчу базу, інтерес до будівництва та експлуатації систем накопичення в Україні, безперечно, є, і йдеться не лише про закордонних інвесторів, але й українських.

Повертаючись до питання «чи встигнемо», мене турбує теза т.в.о. голови правління НЕК «Укренерго» Володимира Кудрицького, яку він озвучив під час форуму «Балансування енергосистеми та системи накопичення енергії», організованого EnergyClub. Він зазначив, що позиція «Укренерго» така, що «треба бігти одразу трьома шляхами» – якомога швидше запускати ринок допоміжних послуг, який дасть цінові ринкові сигнали для інвесторів, розробляти систему підтримки приватних інвесторів і залишити можливість для операторів системи передачі і систем розподілу інвестувати в такі об’єкти теж. А коли з’являться приватні інвестори – реалізувати ці об’єкти на аукціоні.

Я розумію, що ця позиція є реакцією на критичну ситуацію в об’єднаній енергосистемі, на необхідність здійснення ефективного балансування і з розумінням того, що у наступні 2-3 роки об’єм «зеленої» генерації може істотно збільшитись. За найновішим прогнозом фахівців НЕК «Укренерго» – це 7,4 ГВт вже у 2020 році. І це зробить проблему ще більш критичною. Ось цікаві дані – прогноз росту «зеленої» генерації в Україні до 2030 року:

За цільовим сценарієм розвитку генеруючих потужностей, розробленим НЕК «Укренерго» передбачається збереження в роботі значної частки теплової генерації, будівництво нової високоманеврової генерації зі швидким запуском, активне впровадженню ЕАЕС (електроакумулюючих електричних станцій). Підключення систем акумулювання електричної енергії, ЕАЕС та СРПЧ (систем регулювання та підтримки частоти), надасть можливість вирішити проблеми з балансуванням в енергосистемі, забезпечуючи додаткову гнучкість ОЕС України.

На мою думку, було би правильно відразу закласти регуляторну базу, яка б щонайменше не суперечила основним принципам Четвертого енергопакету ЄС. Потрібно приймати ґрунтовний закон, і дати можливість запрацювати ринковим механізмам. Якщо ми на рівні закону відразу визначимо право оператора системи передачі (тобто НЕК «Укренерго») володіти / експлуатувати energy storage, це може означати невідповідність європейському законодавству та бути підґрунтям для спотворення конкуренції на ринку, а також мати інші негативні наслідки. Основоположний принцип європейського енергетичного законодавства полягає в тому, що всі енергетичні ринки повинні працювати за ринковими механізмами. І спеціальне регулювання має «вмикатися» тільки у випадку market failure, тобто коли ринкові механізми не спрацювали.

Звичайно ж при розробці закону потрібно зважати на дані, викладені в проекті Звіту з оцінки відповідності (достатності) генеруючих потужностей за 2019 рік, який, на відміну від звіту за 2018 рік таки має бути затверджений НКРЕКП, як очікується, вже на засіданні 13 березня, разом з ще одним важливим документом – Планом розвитку системи передачі на 2020-2029 роки. За проектом Звіту для забезпечення виконання вимог відповідності (достатності) генеруючих потужностей оператор системи передачі вбачає потребу у прискореному впровадженні систем акумулювання електроенергії для підтримки та відновлення частоти загальною потужністю від 0,2 до 2 ГВт в 2021 році з технічними характеристиками, що відповідають вимогам Кодексу системи передачі до резерву відновлення частоти. Більше того, НЕК «Укренерго» пропонує запровадити на законодавчому рівні обов’язок суб’єктів господарювання, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії, одночасного забезпечувати високоманеврову генерацію або наявність систем зберігання енергії в обсягах близько 20% від встановленої проектної потужності станцій, що мають намір отримати відповідні квоти підтримки. Щодо обсягів «зеленої» генерації: НЕК «Укренерго» пропонує встановити обсяги річних квот підтримки суб’єктів господарювання, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії не вище ніж, наявні технологічні можливості ОЕС України дозволяють їх повністю інтегрувати (без обмежень видачі потужності).

– Один із аргументів НЕК «Укренерго» те, що маневруючі потужності, до яких будуть входити і energy storage, – це важливий елемент критичної інфраструктури, тобто, то вже питання безпеки держави. Чи можемо ми повністю віддавати цей важіль комерційним або іноземним структурам?

Згідно інформації від НЕК «Укренерго» ними було підписано угоду про технічну допомогу з Міжнародною фінансовою корпорацією (IFC), та меморандум щодо розвитку систем накопичення енергії з Європейським Банком Реконструкції і Розвитку (EBRD). Більше того, як зазначено в нефінансовому звіті НЕК «Укренерго» за 2018 рік однією з вимог до інтеграції ОЕС України в ENTSO-E є забезпечення необхідного обсягу первинного частотного регулювання, що дозволить швидко балансувати потреби енергосистем – через накопичення енергії та швидке повернення її в систему передачі. При цьому, за попередніми оцінками розмір цієї величини має становити 200 МВт (необхідний мінимум). Є небезпідставні сумніви щодо того наскільки можливо у недалекому майбутньому залучити українського інвестора до побудови такої системи, адже йдеться про немалі витрати. До речі, сама ж НЕК «Укренерго» веде перемовини з оператором системи передачі Франції RTE (Réseau de Transport d’Électricité) та його дочірньою компанією RTE International щодо реалізації проекту з будівництва системи накопичення енергії такої потужності.

– Зараз в публічній площині активно обговорюється питання включення до законодавства положень про стимулювання. Чи не створить це ще одну проблему для ринку, на кшталт проблеми з розрахунками з «зеленою» генерацією?

Так, це дійсно дискусійне питання і вочевидь, потребує не тільки думки юриста, а й певної роботи по фінансовому моделюванню, здійснення економічного аналізу в частині наявного та прогнозованого попиту / пропозиції тощо, а також залежить від конкретного набору механізмів стимулюючого регулювання, що пропонується. На перший погляд «неекономіста» видається, що потреба запровадження стимулюючого регулювання для реалізації проектів energy storage в Україні відсутня.

У будь-якому випадку, запровадження стимулюючого регулювання для проектів energy storage як це пропонується зараз шляхом покладення спеціальних обов’язків (public service obligations) є суперечливим у зв’язку з очевидною невідповідністю застосовуваному європейському законодавству, зокрема, статті 3 Директиви ЄС про спільні правила для внутрішнього ринку електроенергії 2009/72 від 13 липня 2009 (є частиною Третього енергопакету, який Україна зобов’язалась імплементувати у своє законодавство), за якою чітко визначені умови, за яких може бути застосований механізм ПСО, наприклад, вже згаданий випадок market failure, тобто коли ринкові механізми не спрацювали.

Оригінал публікації доступний за посиланням:

https://kosatka.media/uk/category/blog/news/regulirovanie-dlya-energy-storage-elektrovelosiped-kotoryy-uzhe-est-v-chetvertom-energopakete