Процедура «Squeeze-Out» лишається невирішеною

З кінця 2017 року власники українських акціонерних компаній та суди почали застосовувати новий корпоративний інструмент – обов’язковий продаж акцій акціонерами на вимогу особи, яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій компанії (95% і більше). За три роки більше ніж 300 акціонерних товариств пройшли процедуру примусового викупу акцій міноритарних акціонерів – «squeeze-out»

Зазвичай, коли нові нормативно-правові акти права набувають чинності, проходить незначний проміжок часу до моменту виникнення конфлікту, і процедура «squeeze-out» не стала винятком. Так, міноритарні акціонери, серед іншого, ініціювали через народних депутатів процедуру оскарження конституційності положень статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства» («Закон») в зв’язку з незаконним відчуженням майна та визначення справедливої вартості обов’язкового викупу акцій.

У жовтні 2019 року Конституційний Суд України вже прийняв ухвалу про відмову 2 у відкритті конституційного провадження у справі щодо конституційності положень статті 652 Закону, яка регулює відповідну процедуру обов’язкового продажу акцій. Отже, Конституційний Суд України не розглянув питання щодо конституційності положень статті 652 Закону по суті та відхилив заяву через невідповідність конституційного подання процесуальним вимогам.

Рішення Верховного Суду

На даний час, один з найперших спорів щодо процедури «squeeze-out», став визначальним для галузі, а саме справа № 908/137/18, в якій міноритарні акціонери звернулися з позовом про визнання недійсними правочинів «squeeze-out» та такими, що порушили їх права, оскільки запропонована ціна викупу була несправедливою. Справа дійшла до Великої Палати Верховного Суду України («Верховний Суд») та в підсумку була розглянуто по суті.

Постановою від 24 листопада 2020 року Верховний Суд України частково задовільнив касаційну скаргу та зазначив, що процедура, передбачена Законом, у цій справі, не була належним чином розглянута судами попередніх інстанцій. Верховний суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, подавши при цьому важливі міркування щодо механізму «squeeze-out», які повинні бути враховані судам нижчої інстанції.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що запровадження нормативного регулювання, при якому, залежно від обраного способу визначення ціни акцій, їх вартість може відрізнятися в рази, не може гарантувати отримання міноритарним акціонером в усіх випадках справедливої компенсації за обов`язковий продаж акцій, та відповідно, дотримання у таких відносинах критерію пропорційності втручання у право власності.

Верховний суд також зазначив, що забезпечення можливості примусового викупу акцій може бути в інтересах суспільства. Однак, цю процедуру, як і будь-який інший спосіб примусового відчуження майнових прав, слід застосовувати у виняткових випадках для досягнення законної мети та збалансування інтересів усіх акціонерів, включаючи справедливі виплати міноритарним акціонерам за їх акції.

Так, Верховний суд підтримав заяву про те, що власник домінуючого контрольного пакету акцій повинен мати законну мету для примусового викупу міноритарних акціонерів та належного володіння їх акціями, а у разі виникнення спору його можна розглянути в судому порядку.

Тим не менше, у разі оскарження міноритарними акціонерами процедури примусового відчуження належних їм акцій суд має встановити: i) чи проводилась ця процедура відповідно до норм закону; ii) чи здійснювалась вона з легітимною метою, а саме чи відповідали мотиви мажоритарних акціонерів суспільним інтересам у запровадженні цієї процедури; iii) чи є запропонована міноритарним акціонерам вартість викупу акцій справедливою, та відповідно, чи iv) дотриманий критерій пропорційності втручання у права позивачів.

До цього ж, Верховний суд дійшов висновку, що процедура примусового викупу акцій згідно зі статтею 652 Закону України «Про акціонерні товариства» є таким правочином, коли міноритарний акціонер втрачає право власності на акції за відсутності свого волевиявлення, без будь-якого впливу на визначення ціни, та за відсутності надійного законодавчого механізму здійснення спеціального контролю з боку судом або регулятора.

Резолюція Великої Палати Верховного Суду 

Верховний суд встановив, що до відчуження акцій міноритарних акціонерів суди попередніх інстанцій не змогли оцінити, чи була справедливою запропонована міноритарним акціонерам вартість викупу акцій і, як наслідок, чи дотриманий критерій пропорційності втручання у права позивачів. Більш того, Верховний суд дійшов висновку, що запровадження державою спеціальної процедури з примусового відчуження акцій на користь приватних осіб в будь-якому випадку має супроводжуватися встановленням гарантій захисту прав особи, яка позбавляється майна. Звідси випливає, що держава не встановила достатніх гарантій.

Чого очікувати?

Верховний суд чітко дав зрозуміти зацікавленим сторонам та галузі в цілому, що стаття 65 Закону України «Про акціонерні товариства» далека від ідеальної та вимагає доопрацювання. Є вагомі підстави вважати, що український уряд та парламент займуться цим питанням в майбутньому. Проте, будь-які законодавчі ініціативи, спрямовані на вирішення цього питання, займуть місяці, навіть за умови досягнення консенсусу з цього питання.

Розглянувши рішення Верховного Суду щодо процедури примусового викупу, можна дійти висновку, що як акціонери, так і суди, у разі оскарження відповідної процедури «squeeze-out», будуть боротися із застосуванням статті 652 Закону України «Про акціонерні товариства», доки не буде впевненості, що механізми, передбачені для встановлення вартості акцій за процедурою «squeeze-out», є безумовно законними та збалансованими.

Тобто, акціонерам, які мають намір скористатися процедурою «squeeze-out» до моменту встановлення правової практики чи внесення відповідних законодавчих змін, бажано звернутися за кваліфікованою юридичною консультацією, яка має бути адаптована до їх справи та враховувати всі наслідки, пов’язані з рішенням Верховного Суду.

Врешті-решт, досить важливим є те, що ті міноритарні акціонери, акцій яких вже були викуплені з моменту набуття чинності Закону в 2017 році, тепер мають додаткову можливість переглянути свої шанси щодо оскарження таких правочинів, але спочатку слід переконатися чи не сплинув строк позовної давності в кожному окремому випадку.